Опис

Договір позики зі сплатою процентів між фізичними особами

На підставі  тлумачення положень частини першої статті 1047 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) можна стверджувати, що:

1) усна форма укладення договору позики допускається в тому разі, якщо його сума не перевищує 10-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що встановлений законом.

2) письмова форма є обов’язковою, якщо сума договору є більшою, аніж 10-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що встановлений законом, а також у всіх випадках, коли угода підписується між юридичними особами.

Згідно з пунктом 5 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для мети їхнього застосування використовується сума в розмірі 17 гривень.

Тобто усна форма укладення договору позики допускається в тому разі, коли сума договору не перевищує 17*10=170 гривень. Якщо сума позики становить понад 170 гривень, то сторони мають додержуватися вимог закону щодо письмової форми договору.

У разі недотримання вимог щодо обов’язкової письмової форми договір вважається неукладеним, тобто правочину як юридичний факт не відбувся, а отже й жодних правовідносин, які породжували б взаємні права та обов’язки сторін, виникнути не могло.

Якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні ч. 2 ст. 1048 ЦКУ, позичальник зобов’язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у разі якщо таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. У разі якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.